Тема втрати в оповіданні Оксани Забужко "Сестро, сестро".

Тема.  Тема втрати в оповіданні Оксани Забужко "Сестро, сестро".

Мета: коротко ознайомити учнів із життям і творчістю О. Забужко; охарактеризувати образи-персонажі твору; проаналізувати твір щодо втілення в ньому теми (мотиву) втрати; розвивати у школярів пам’ять, увагу, спостережливість, логічне та критичне мислення, уміння аналізувати твори, порівнювати, узагальнювати, робити відповідні висновки, формувати самостійність, відповідальність, здатності спілкуватися, співпрацювати, моральні цінності дев'ятикласників.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Обладнання: мультимедійна презентація, оповідання Оксани Забужко "Сестро, сестро", хрестоматія з української літератури для позакласного читання в 9 класі "Дивосвіт".

Ідеться саме про "загублену українську людину", за висловом одного емігрантського автора… Мотив до всієї літератури Оксани Забужко…

                     В. Скуратівський, "Нельотна погода"

Перебіг  уроку

І. Організація навчальної діяльності учнів.

Учні по черзі (хто бажає) коротко розповідають, які мають очікування щодо праці на уроці.

ІІ.  Оголошення теми, мети уроку.

Оголошення теми.

–  На уроці коротко познайомимося з письменницею як особистістю, особливостями творчості Оксани Забужко, проаналізуємо текст оповідання Оксани Забужко "Сестро, сестро". Сподіваюся, що це всім буде працювати комфортно, що співпраця буде продуктивною, активною пізнавальною.

Познайомившись із темою, поміркуйте, які, на вашу думку, були втрати в бутті української нації?

ІІІ.  Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу.

Отже, знайомимося із життєписом і творчістю письменниці. У цьому нам допоможе учень-літературознавець.

1. Ознайомлення із життєписом і творчістю письменниці. Метод навчання "Читаємо і запитуємо" (робота з матеріалом за підручником  "Дивосвіт. Хрестоматія з української літератури для позакласного читання. 9 клас").

Оксана Стефанівна Забужко  – відома сучасна українська письменниця, літературознавець, науковець. Вона належить до покоління сучасних українських письменників, які відверто та своєрідно яскраво й неоднозначно ілюструють у своїх творах сучасність і минуле. В одному з інтерв’ю письменниця так визначила бачення своєї мистецької діяльності: "Розширення культурного простору, його впорядкування і ремонт є ніби вимушеною похідною від моєї функції письменника"._______

Оксана Забужко народилася  19 вересня 1960 року в місті  Луцьку в шістдесятницькій родині з давніми історичними традиціями. За словами письменниці, свою філологічну освіту вона отримала вдома. Розпочаті у вересні 1965 року репресії проти української інтелігенції змусили родину покинути Луцьк, і від 1968 року письменниця Забужко мешкає в Києві.

Закінчила філософський факультет (1977-1982) та аспірантуру з естетики (1985) Київського університету імені Тараса Шевченка. Захистила кандидатську дисертацію "Естетична природа лірики як роду мистецтва" (1987). У 1986-2002 роках викладала мистецькі дисципліни в українських і зарубіжних вищих навчальних закладах._____

У доробку письменниці – романи, повісті, оповідання, збірки поезій, есеїстка, публіцистика, мемуари, філософські праці, переклади.

Прикметною та визначальною особливістю творчості О. Забужко критики вважають її новаторство, неабияку відмінність від класичної та сучасної літератури та, що є визначальним, за визначенням літературознавця В.Скуратівського, шедевровість. Так, про повість О. Забужко "Казка про калинову сопілку" учений указав: "Саме шедевр, що й мав з’явитися на межі тисячоліть".___

Літературознавець Н.В.Зборовська вважає: "У прозі Оксани Забужко чи не насамперед вражає якраз оця безбоязність саморозкриття, – здається, що страх одвертості  цілковито подолано. Авторка переконує – в цьому нас рідко переконували українські митці, – що немає тем, які не можна обговорювати, немає закритих зон…, ні, немає (чи майже немає) недомовлених ситуацій, немає переживання, стану, засадичного несказаного… Оксана Забужко виробила власну, часом складну для сприймання, але магічно вабливу манеру, мову, структуру речення… ". ____

Загалом, О.Забужко – письменниця, яка, на думку літературознавців,  поєднує фемінізм, екзистенціалізм, інтелектуалізм, філософічність, авторка, що володіє доведенням до надзвичайних розмірів уміння посилювати експресію, вигравати смислами, користуватись мотивами та лейтмотивами, залучати широкий – від проникливого ліризму до дошкульного сарказму – спектр можливостей прози, яку можна назвати не просто жіночною, а гіпержіночною.

З ім'ям Оксани Забужко пов'язаний вихід сучасної української літератури на міжнародну арену. Твори письменниці перекладені понад 20 мовами, окремими виданнями виходили в Австрії, Болгарії, Італії, Ірані, Нідерландах, Німеччині, Польщі, Росії, Румунії, Сербії, США, Угорщині, Франції, Хорватії, Чехії, Швеції. Доробок О. Забужко відзначено багатьма  міжнародними й українськими нагородами.  

–        Отже, яке уявлення про письменницю склалося у вас? Якими є  прикметні ознаки творчості Оксани Забужко?  

2. Аналіз твору.

–  Оповідання "Сестро, сестро" ввійшло до однойменної збірки прози О.Забужко. У прозових творах О.Забужко – оповіданнях "Сестро, сестро", "Дівчатка" та повісті "Казка про калинову сопілку" – утілено художній образ сестри. Образ сестри, а ще, за висловом В. Скуратівського, який ми використовуємо як епіграф уроку, у вказаних оповіданнях потужно втілено мотив, тобто тему, втрати. Утрат на рівні кожної людини, утрат, які є загальнонаціональними.

Спробуємо з'ясувати, як О. Забужко в розглядуваному нами оповіданні втілено тему або мотив утрати.

Пригадаємо, що таке тема твору.

Отже, у літературознавстві сутність поняття "тема" визначена так: коло життєвих явищ, подій, що становлять зміст твору літератури, образотворчого мистецтва тощо; центральне змістове коло подій, представлених у творі, що формують художню основу епічного, драматичного чи ліричного творів; те, що зображено у творі, про що він написаний.

Зазвичай, тема твору втілюється за допомогою системи образів. Тож наше завдання – проаналізувати образи-персонажі твору.

Метод навчальних проектів.

Завдання групам. Використовуючи текст оповідання О. Забужко "Сестро, сестро", укладіть цитатну характеристику образів-персонажів.

1 група. Образ-персонаж Дарці.

2 група. Образ-персонаж Наталі.

3 група. Образ-персонаж Антона.

4 група. Образ-персонаж молодшої сестри.

Представлення роботи груп.

1 група. Образ-персонаж Дарці.

"У другому класі тобі довелося змінити школу, і то був перший раз, коли зміну оточення ти сприйняла як визволення, як прорив у сферу, де можна виправити власну біографію на ту, котра мусила б бути: ти розповіла новим однокласникам, що маєш сестричку Іванку, яка ще не ходить до школи… однак твою побрехеньку викрили…";

"…оце і все, що випало в тих подіях на твою долю: роль споглядача, безпорадного свідка, що стоїть осторонь із завжди зайнятими – чи то лялькою, чи оберемком книжок – руками";

"…знудилася так сидіти й, шаснувши до себе в закуток, взяла на оберемок стосик своїх книжечок – зверху лежали "Українські народні загадки" в твердих палітурках, із замисленим блакитним хлопчиком на обкладинці, – ти попросилася вийти бодай почитати на балкон, коли вже не можна на вулицю…";

"…книжки було перетасовано в іншому порядку, і ти знов рішуче витягла наверх замисленого блакитного хлопчика, проте щось уже було "не так" – щось солодке і втішне, багатообіцяюче було випарено, вилучено з тих книжок, і йти з ними на балкон тобі більше не смакувало, ти тримала їх на оберемку, і це й мало стати твоїм найоголенішим, єдино чітким спогадом про той вересневий день: ти стоїш, і у тебе зайняті руки";

"Про те, що в тебе була сестра, ти довідалася аж геть пізніше, на дванадцятому чи тринадцятому році…";

"…ти, її Дарця, тепер уже доросла жінка з вільно звислими вздовж сильного й гарного молодого тіла руками – ні чашка кави, ні цигарка не заповняли цих рук, – сказала з напівусвідомленою жорстокістю, чи радше, з дрочливою хіттю – вхопити матір за плечі й трусонути її, як людину, що ніяк не прокинеться: "Це була та дитина, що не народилась, – от вони й зустрілися".

"Ти тоді обняла її за плечі, бо руки мала вільні – розв'язані батьковою смертю. Два життя склалося на те, щоби повністю відкупити твоє власне. Цілих два".

2 група. Образ-персонаж Наталі.

"… твоя мама, твоя струнка і тепла мама, від якої завжди так гарно пахло і яка вже третій місяць вигойдувала в собі твою сестру…";

"…наступної миті розітнувся мамин, таки мамин, але який же очужілий, моторошний, колодязно-нутряний крик – на ціле життя вб'ється він тобі в пам'ять:

–                   Бандити! Звірі! Прокляті!";

"…твоя мама, тоді молодша, ніж ти тепер, твоя струнка і тепла мама, від якої завжди так гарно пахло, могла, відступивши на крок углиб передпокою, отетеріло зронити: "Дуже приємно"…";

"…і тут твоя мама, твоя струнка і тепла мама, від якої завжди так гарно пахло і яка вже третій місяць вигойдувала в собі твою сестру, огорнула тебе рукавами светра, фіалковою вовняною тьмою, ніби вбираючи назад у себе, де тобі вже не було місця, і сказала, легенько дихнувши у вухо: "Ну похвалися, похвалися дяді, що ти читаєш", ось просто візьми й похвалися, усе одно як розкажи-гостям-віршика – інстинктивно безпомильний відрух: одомашнити "дядю", перекласти його знайомою мовою, як того здоровенного псюру, що колись у парку був погнався за тобою, і ти злякалась, і бігла, й голосила, і, перечепившись, з лементом упала в траву, а мама, вже втишивши, сміялась і показувала тобі: таж глянь – псисько стояв, винувато насурмонившись, – то він гратися хотів, дурнятко, ну не бійся, нестрашний же зовсім, ось підійди, погладь його, – дивно те, що цей її порив подіяв, здається, не тільки на тебе, а й на каґебіста, бо, віддаючи тобі книжки по кількахвилинному переглядові (і, правдоподібно, перемацуванню палітурок та корінців), той зважився підіграти так безоглядно накинутій йому цією блідою, насмерть переляканою жінкою ролі – пхнув стосика тобі в руки, удав "гостьового дядю" – неоковирно, наче ніколи не мав до діла з дітьми: "На, возьмі, девочка... Харошиє кнігі у тєбя";

"Отож либонь чи не в ту мить, коли вона похопилась обтулити, обгорнути тебе собою, твоїй матері й мелькнула, ще поки що заднім планом, тьмяна сполошна правда: двох вона не обтулить. На двох у ній не було місця";

"Кожен страх має свій об'єм і вагу – Наталин до останку заповнив її й без того стануле тіло… знаючи, що Антін має рацію, що дитина в неї, такої, не може вродитися нормальною…";

"Прости, моє маленьке, моє золотко, моя доцю чи синоцю, – мама не сміє вигодовувати тебе своїм страхом";

"…вона, Наталя, була вагітна страхом, а не людським дитям…";

"…убивці, не діждете, я її вирощу, мою Дарцю, мою дівчинку, єдину, що мені лишилася, я її не випущу…";

"…вперше за довгий, злиплий у нескінченну протяглість час цей сон якимось чином обіцяв їй спокій, тож на доньчине нагле хірургічне в нього втручання вона відізвалася тим самим зимним внутрішнім стиском, яким завжди відзивалася на несподіваний дзвінок у двері чи принесену телеграму: в неї знов, як і впродовж усенького її життя, замірялися щось відібрати…";

"…їй зблиснуло й погасло, що сокира нарешті пронеслася мимо – відчахнувши половину дерева, яка десь там, по тому боці, остаточно склепилася докупи в мовчазному стискові рук чоловіка й дівчинки, – а значить, тутешня половина – вони з Дарусею – вийшла з-під загрози: саме таке значення мав звіданий нею уві сні, невідь-відколи не знаний їй – спокій.

І Наталя заплакала".

3 група. Образ-персонаж татка Антона.

"…стишений, умовляючий татів голос – це як шурхіт на плівці";

"…тато з мамою сиділи на канапі й мовчали, лише зрідка озиваючись пошепки…";

"…тато – а вони перепинили його в під'їзді, як повертався з інституту, і він мусив сам подзвонити в двері, тож вийшло так, наче це він їх і привів, – коли дружина відчинила, потрапив, геть ошалівши, промовити тільки: "Знайомся, Наталю", – мовби то справді гості завітали на чашку чаю…";

"…в одному з тих вагонзаків двадцять років тому везли розметаного в сорокаградусній маячні Антона, і серед в'язнів тоді знайшлася жінка, чиє ім'я він запам'ятав на цілий вік і переказав Дарці – наче зробив депозитний внесок у банк нерозмінного часу, – жінка, що зібрала кілька кожухів, а може й шуб – адже там їхала й аристократія, стара галицька професура, високе священство, колишній посол до сейму з родиною, на якого всі так і казали: "пане после", – душні хутра ще зберігали пилковий віддих довоєнних європейських готелів, жіночих парфумів, золотавих залаштункових порохів, оксамитних портьєр з китицями, кожухи ж пахли гостро й тяжко, як і годиться кожухам, – там був квасний дух застояного поту й невідмивного бруду під нігтями, стаєнного диму й кулеші з молоком, напівзвіриний сопух селянської хати й сумний, церковний запах воскових свічок, і та жінка викричала це все у власників, посунувши їх по двоє під одне вкривало, а викричане – навалила на вісімнадцятилітнього хлопчину, що згоряв у лихоманці, й щоби хворий не розкривався, сама поклалася поверх, три дні вона утримувала вагою власного тіла цю кучугуру рятівного тепла, яка всисала в себе хлопчикову смерть, три дні в напхом напханому вагоні для худоби, на якомусь відтинку неміряних просторів межи Львовом і Читою…";

"… двадцять років божевільна сокира й далі гналася за Антоном – по рейках, по шпалах, з перестуком і цюком, розкидаючи-вергаючи врізнобіч нашвидкуруч понамощувані жіноцтвом уздовж шляху кучугури пригульного тепла, в яких загніжджувалися нові життя, – адже сказав Антонові, вже реабілітованому, й дипломованому, й допущеному до кафедри, підполковник на допиті: "В лаґєрє билі, а с намі работать нє хатітє – вот і пажалєєте", еге ж, "пажалєєте", і скавчатимете, як пси з перебитими хребтами, і прощення клячатимете в своїх дітей, що привели їх на світ!";

"…минуло ще двадцять років, із яких половина була роками повільного Антонового конання, і аж тоді, коли за ним замкнулося важезне віко, і їдкий зимовий вітер залишився на спустілому цвинтарі куйовдити чорні з позліткою бинди на вінках та вгрузлі в розковезяну безліччю ніг багнюку голівки хризантем, Наталі намарився ще один сон: у тому сні Антін віддалявся від неї – вона бачила його зі спини, кругом знову була ніч, і от з тої ночі виступила йому назустріч маленька дівчинка в білій льолі і взяла його за руку – так упевнено, і таким опікунчим був миттєвий відрух чоловіка у відповідь, що Наталя, для якої ціла сцена так і зосталася неозвученою, якось, проте, з місця заспокоїлася й подумала їм услід: от і гаразд, от і добре, він – удома".

4 група. Образ-персонаж молодшої сестри.

"У тебе мусила б бути сестра – на чотири, ні, на п'ять років молодша";

 "Над цілим твоїм дитинством кружляли безтілесі жіночі імена, міняючись місцями, перекликуючись навзаєм… – немов крізь стогін самопливом вигулькнулого імени, що надовго опосідало твій внутрішній слух (а всі вони гули як стогін, найчастіше повторюване – "Іванна"), хтось добивався до тебе – хтось,  хто хотів бути названим";

"голівку в пушистих кучерях, підсвічених сонцем… Потім вони напевно б потемніли, як і в тебе свого часу…";

"Тому що насправді у тебе була сестра. Вона мала зябра, і замість ніг, підібганий скорочений хвостик… Дівчинка-пуголовок, чоласта, як усі в вашому роду. Очі їй, напевно, ще не прокліпнулися, бо, зрештою, й не мала на що дивитися…"

"… твоя мама, твоя струнка і тепла мама, від якої завжди так гарно пахло і яка вже третій місяць вигойдувала в собі твою сестру…"

"Так ти, самим фактом твоєї звершеної, безповоротної присутности в цьому світі, витіснила з нього свою сестру. Бо інакше чим пояснити, що ще кілька років по тому вона докликувалася, отим даленіючим гулом так і не розчутого гаразд імени, саме до тебе, і що саме тобі явила русявий поворот голови в підсвічених сонцем кучерях?";

 "… коли ваші батьки не чекали арешту, твоя сестра показувалася мамі. От тільки личка Наталя так і не розгледіла – його заступала   місячно-бліда, колихка, мов розлита слізьми пляма…  з темряви маленька, місячно-бліда дівчинка безгучно тягла до Наталі потопельні руці, пальці… з благальним дрожем силкувалася дотягтись до живого дотику: мамо, німо молив той жест, мамо. Отут Наталю й оперіщило тим сипким, провальним жахом…, що то був не її жах… аж тепер їй відкрилося, що то була дівчинка…";

"… грізний поштовх, безгучний, інфразвуковий обвал лавини, тьма довкола перестала бути затишно-булькотливою, вона помпувала загрозу з такою смертоносною інтенсивністю, що дівчинка-пуголовок заметалася у своєму водоймищі… вона вже тут, є, осьдечки, дайте ж їй наростити тільце!")"

"… у тому сні Антін віддалявся від неї – вона бачила його зі спини, кругом знову була ніч, і от з тої ночі виступила йому назустріч маленька дівчинка в білій льолі і взяла його за руку – так упевнено, і таким опікунчим був миттєвий відрух чоловіка у відповідь…"

"Це була та дитина, що не народилась, – от вони й зустрілися". І Наталя збагнула, що це правда, що так і було…".

Представлення та оцінювання роботи груп.

3. Обговорення теми втрати, утіленої в повісті. Метод навчання "Евристична бесіда".

–              Які часи відтворені в оповіданні?

–              Чому Наталі довелося відмовитися від народження другої дитини? Як ви розумієте рішення жінки: "Прости, моє маленьке, моє золотко, моя доцю чи синоцю, – мама не сміє вигодовувати тебе своїм страхом"?

–              В. Скуратівський зазначив, що мотив втрати, "загубленої української людини" є "першотемою" у творчості О.Забужко. Чи погоджуєтеся ви з думкою, що в оповіданні "Сестро, сестро" на прикладі однієї родини відтворено трагедію всієї нації?

VII. Підсумки уроку.

–              Спробуємо узагальнити наші висновки. Отже, створимо кластер, у якому ключовим словом буде втрати, та визначимо, які втрати були у всіх персонажів цього оповідання, а також в української нації.

 

Рефлексія.

–               Які думки виникли у вас, коли…

–               познайомилися із творчістю Оксани Забужко?

–               під час роботи над текстом твору?

–                підбили підсумки уроку?

–   Чи повною мірою ви зрозуміли епіграф твору?

VIII.  Домашнє завдання.

        

Список використаних джерел

1.            Державний стандарт базової та повної загальної середньої освіти / затверджений Постановою КМУ від 23.11.2011 № 1392 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.mon.gov.ua/ua/often-requested/state-standards/.

2.            Концепція Нової української школи / упорядн. Гриневич Лілія, Елькін Олександр, Калашнікова Світлана та ін. / заг. ред. Грищенко Михайло ; Міністерство освіти і науки України. – К., 2016. – 36 с.

3.            Дивосвіт. Хрестоматія з української літератури для позакласного читання. 9 клас / упорядн.-уклад. С. І. Мірошник, Л. В. Бичевська. – К. : Літера LTD, 2017. – 320 c.  

4.            Забужко Оксана. Сестро, сестро. Повісті та оповідання. – Вид. друге. – К. : Факт, 2004. – 236 с.

5.            Зборовська Н. В. Код української літератури / Н. В. Зборовська. – К. : Академвидав, 2006. – 504 с.

6.            Літературознавча енциклопедія : У двох томах / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. – Т. 2. – К. : Академія, 2007. – 624 с.

7.            Скуратівський Вадим. Нельотна погода / Вадим Скуратівський // Сучасний погляд на літературу : збірник наукових праць ; за ред. В.Погребенника та ін. – К. : ІВЦ Державкомстату України,  2006. – Випуск 10.  – С. 152-162.