Зразки авторської продукції.

Поезія учениці Обштат Катерини.

Україно, рідне слово!

В душах молодих зіграєш свою сцену,

І роль свою, співучу й незбагненну,

Як пісня чиста, ласкава і нова.

Україно, сон з країв далеких!

Небачених красунь зелені очі,

Й вірші про тебе, вільні і пророчі,

Що думи вивільнять, закутані в тенетах.

О, матінко! Ти гордість наша й сила!

Ти породила сотні вільних душ,

Що мріяли все про одну і ту ж,

Про Україну, що дала їм крила.

Ти-Батьківщина, ти одкрила світ нам,

Свої простори, свої володіння:

Всі ті ліси і кушпели осінні.

Для себе кожен знайде щось тут сам.

І всі знайдуть хай те, що тут шукають!

 Кохання й ніжність, вірність чи розлуку,

Гарячу пристрасть, біль або розпуку.

Нехай усі у світі знають:

Це - Україна. Простягни їй руку.

 🔺🔺🔺🔺🔺🔺

Було в житті багато сліз і горя,

На роздоріжжі доль, випробувань важких.

І пам'ять та неначе поле бою,

Що крає серце. Не було мук таких!

Нема страждань, таких як ми страждали,

І до минулого немає вороття.

Але її роки, ні, не зламали –

Постала з попелу до нового життя.

Не віддала свої цнотливі ниви

Та далечінню змріяні гаї.

Де стиха чувся ніжний сміх дитини,

І розлились над світом солов’ї.

Де сонце світить, наче з небом грає,

Де видно спалахи вечірньої зорі.

О Україно! Ген до небокраю

Немає місця ріднішого мені.

  🔺🔺🔺🔺🔺🔺

У миті незгоди, печалей та сліз

 Хай сонце ввірветься в розпалену душу,

І променем ясним хай серце горить:

Без сумнівів я шляхом добра рушу.

В колодязі чистім нап'юся води

Й зустрінусь очима із синім я небом.

Добро переможе усюди, завжди,

Й життя підсолодить, як печиво медом.

Іду я тим шляхом, лиш мисль в голові:

Багато хіба ним людей крокувало?

Багато людей полягли на землі

Та чи багатьом волі, сил бракувало?

 О, ні! Не зверну я зі шляху добра,

Що щирістю сяє, мов зорями небо,

Й серця напуває, боротись веде

Для кращої долі, для світу, для себе.

Нехай просять люди, нехай поливають

Сльозами окроплену душу.

Смарагдом засяє любов до людей,

Я всім допоможу. Я можу! Я мушу!

Можливо у когось від дотику зла

Огонь в очах згасне, серце схолоне.

Але не дарма написав нам Кобзар:

«Раз добром нагріте серце

Вік не прохолоне»

  

  🔺🔺🔺🔺🔺🔺

Слова із колискової у пам'яті звучать.

Як їх забути, знать ніхто не знає.

Усі ж бо знають, можем ми літать.

У тих краях, де мова спочиває.

І теплий вітер зранку сонцю

Наспівує порочії слова:

«Як зазирнеш ти у чуже віконце,

То рідну мову, друже, пам’ятай».

Та й хоч незгоди з роком в рік хвилюють

І топчуть українську пісню враз,

Всі патріоти мову відвоюють,

Бо мова та  живе у кожнім з нас.

Ми її частина, ми також її ціле,

Не можем долі дати на поталу.

Візьмемося ж, народе, ми до діла,

Бо мова ця багата, та в світі її мало...

  🔺🔺🔺🔺🔺🔺

Без зайвих фраз, без насмішок і сміху

Я розповім вам про одну людину.

Усі ми люди, і усі ми, звісно,

Виходим з себе у лиху годину.

Виходить - вийдем, а чи маєм силу

Себе у руки взяти? Не завжди.

Лише насправді мудрі й сильні

Скажуть емоціям: «зажди».

Скажуть «зажди», аби навчити

Як жить у світі, на людей зважать

Як лід пекучий серцем обігріти

Й ні інших, ні себе не ображать.

Людина ця - то керівник мій класний,

Адже, хоч мудра, все одно - дитина.

Як і дитина, має характер власний,

Тому вона і є справжня Людина!

ШКОЛА

В школу вранці я збираюсь

Дуже хочу не піти,

Але що ж мені зробити?

«Йти до школи!» - скажеш ти.

Ой, набридли вже уроки!

І дівчата на перерві

Розгалділись, мов сороки.

Гарно діє це на нерви!

Знов урок, за ним - іще.

Вчитель вчителя зміняє.

Скільки можна тут сидіть?

Може, відповідь хто знає?

Ось, нарешті, йду додому,

І пришвидшую я крок,

Адже знаю, що і завтра

Знову продзвенить дзвінок.

Хоч втомилась я сидіти,

Й голова  ще думка - й «лусь»!

Мушу визнати, жду часу,

Як сюди я повернусь.

ЛЕГЕНДА

Темна Ніч, підперезана стрічкою мрій

В тихім полі пішла погуляти,

А за нею слідом її подружки-Зорі,

Для яких Ніч - як рідная мати.

Ніч присіла й говорить з Травою-росою,

Все розпитує про новину:

«Невже Десна-річка в когось закохалась?

Якщо так, то в кого, та чому?»

Роси-трави духмяні такую річ мовлять:

«Десна-річка закохана, так.

Закохалась вона в Борисфена ясного

І з тих пір розцвіла, наче мак»

«Ну а що ж наш Славутич?» - знов Нічка

питає

«Дніпро Десну-річку теж дуже кохає!

Щоразу до неї підходить, стрічає,

В обіймах всі води стискає її».

Вже Сонце встає із-за гори крутої,

І Нічка заснула - і стихли розмови.

Кохання лише не заснуло в річках,

Всю силу любові понесли з водою,

Жила щоби вічно між нами з гобою.

 🔺🔺🔺🔺🔺🔺 

Дуже давно ця пісня лунала,

І люди давно її знали слова,

Але вже забули про тії звичаї.

Про які пісня та давня була.

Річка тече понад гаєм широким,

І розмива за собою стежки,

Пісня лунала настільки глибока,

Що поглинала людськії думки.

Небо, немов після полум'я, сіре,

У вічнім просторі сіяло, гуло,

Блискавкою світ-проміння лягало,

Було так холодно й тепло було.

Пісня крізь роки ішла, не ламалась,

По сірих буднях шевченківських дум,

У ній було щастя, і горе бувало,

Також незбагненний був сум.

Теплі деньки в ній, як краплі, спадали

З темного неба прозорих думок,

І свіжим пилом на душу лягали,

Немов яскраві квіти у в'ялий вінок.

Дуже давно тая пісня лунала.

І люди давно її знали слова,

Та я не забула про тії звичаї,

Про які пісня та давня була.

  

СОН ІЗ РІДНИХ КРАЇВ

Все життя я літаю у хмарах,

Бачать очі зелені мої,

 Немов ангели в небі кружляють

Й попивають чаї запашні.

Бачу я, що у синій блакиті,

Немов пташечки навесні,

Пролітають пісні незабуті,

Пролітають веселії дні.

Темне небо у зорях яскравих,

Намагаючись стати світліш,

Тиху оду природі співають,

І на серці стає нам ясніш.

Я літаю у хмарах і бачу,

Як внизу там маленькії всі,

Як вони гомонять і говорять,

 Як віддячують щедрій красі.

Вранці сонце мені посміхнеться,

І прокинуся знов на землі,

Знов ступлю на поріг тої хати,

Що приснилась мені уві сні.

А вночі я піду політати,

Щоб звільнить тії світлії дні,

І згадать про минуле багате,

Коли добре і легко мені.

 🔺🔺🔺🔺🔺🔺 

Неначе світло у вікні,

Що від сонця тихо лине,

Ти світитимеш мені

В добру і лиху годину.

Твої очі - сіра нива,

Голос твій - пісні полів.

 Ти світитимеш щасливо

Для природи й для людей.

Може, хмара раз заступить

Небеса думок твоїх, -

Я прийду тобі на поміч,

Щоб  зберегти тебе від лих.

Знаю я, що і тепер ти

Сяєш променями снів,

І кохання, як зітхання,

Не наповнить всіх морів.

Будеш плавати по світу,

На вустах нести слова,

Що шепоче вітер житу,

Що не чує голова.

Серцем я слова почую

Й повернуся до життя,

Де лише разом з тобою

Я зазнаю каяття.

  🔺🔺🔺🔺🔺🔺

Хай руки у тебе холодні, я знаю,

Що в будь-яку мить будеш поруч іти,

Що виручиш, матінко, і допоможеш

Побачити ціль і мети досягти.

Нехай постаріле обличчя твоє

Не сяє вже, як то було,

Багато всього на віку твоїм стало,

Але будь спокійна, все горе пройшло.

Хай очі твої, колись чорні й великі

Не сиплять вже полум'ям сили і волі

Маленькі два вогники я берегтиму:

Вони стануть символом тяжкої долі.

Як жаль, що не встигла спитати у тебе:

 Чи важко було всю себе віддавати,

Не спати ночами, за нас хвилюватись

Чекати, любити, боротись, кохати.

 О, мамо! Як жаль, що тепер вже немає

Тебе на цім грішному світі.

О, так, буде тяжко і боляче буде,

Та знай: ти навчила нас жити!

 Ти просто будь

Ти просто будь,

Волає сонце,

І ріки, що шумлять, течуть,

Шепочу я крізь сині сльози:

Ти просто будь!

І часу плин нам не спинити,

Не зупинити серця стук,

Як теплі ноти – світлі квіти,

Ти просто будь!

Не треба в серці калатати

Залізом, що пішло у ртуть

І не вбивай, дай мені знати:

Ти просто будь!

Будь як душа, що з диму встала,

Як стогін розриває грудь.

Як крик палає понад світом:

Ти просто будь!

Для мене будь…

   🔺🔺🔺🔺🔺🔺

Лід у душі, а полум'я в очах,

В думках-рішучість, а на діях - страх.

Чом боїмося ми відкритись почуттям?

Життя  лиш мить між невідомим і буттям.

Ця мить дається нам один-єдиний раз.

Й самі ми творимо відведений нам час.

Вирішуємо, як нам краще бути,

Із ким приємно буде все забути,

 За кого схочеться віддати все на світі

І не скупитись на щасливі миті.

Коли душа горить, вогонь палає,

То кожен з нас десь глибоко, та знає

Все, що отримаю,  за почуття віддам.

Бо те, що в мене є, обрав колись я сам.

  

 🔺🔺🔺🔺🔺🔺  

Зате як тепло, коли та любов

Окутує гарячими міхами.

Як серце стука, закипає кров,

І голова сіяє ясними думками!

Як крила виростають у людей,

 І хочеться пісень співати,

Й боротися, немов той Прометей,

Й тікати, від людей тікати!

Кохання щедре, дає воно сповна

І горя, й радостей, і повної свободи,

Тож вип'ємо любов оту до дна

Й не будемо зважати, що холодна!

Поезії учителя української мови та літератури

Поезії учителя української мови та літератури

Краєвської Таміли Артурівни.

Посвята матерям

Пригадай собі голос матері,

Якщо хочеш почути совість.

Пригадай сивину матері,

Коли серце цього просить.

Пригадай ніжну душу матері,

І калину, і руки робочі,

Пригадай собі все про рідну

Бо Господь того просить.

А якщо забудеш неньку,

Її голос, погляд, очі,

Не шукай оправдань, не буде.

Може, довго не був в домі отчім?

То ж візьми цей рушник вишитий

І барвінком, калиною, рутою,

Хай розкаже про молодість мамину,

І дитинство наше, і юність.

Як ночами тихими, світлими,

Коли все затихало в знемозі,

Клала хрестик за хрестиком - вишивку,

Дарувала на щастя, на долю.

Не забудьте про ніжну, найближчу,

Найріднішу на світі людину,

Не забудьте про Матір стареньку,

Про Молитву, про пісню і неньку єдину.

Рідній землі

Моє село розкинулось привільно

На берегах річок, озер, ставів

І ліс дрімучий у серпанку сонця

Дрімає, повен радості і мрій.

Я так люблю ці ріднії простори,

Серед яких пройшли мої літа,

Де мама, тато, небо, сонце й зорі,

Мене навчали й пестили.

І та дорога, що вела у далі

І привела на освітянський шлях,

Яким іду, живу, працюю в школі,

Віддаючи натхнення, творчість і знання.

Прадавній краю мій, Житомирщино, рідна сторона!

Багата землями і мудрими людьми.

Низький уклін тобі за дар, що нам дала,

Коли ростила дочок і синів.

Моє село серед лісів, полів,

Видніється вишневими садками,

І чорнобривцями під вікнами у нас,

Й калиною над білими хатами.

«Життя прожить - не поле перейти», -

В дитинстві тато й мама так навчали,

Щоб залишить на цій землі свій слід,

Щоб діти й внуки вічно пам’ятали.

Щоб шанувала й поважала рідних,

Їх мудрість, доброту і руки працьовиті,

Щоб рідну землю й хату свою милу

Ніколи не забула і навчила інших.

Літа проходять, а в уяві часто

Зринають милі образи батьків,

Мій тато - агроном прекрасний,

І мама - мрія, ніжність, тихий спів.

Той голос ніжний мамин часто чую,

Хоча пройшло багато літ,

Та я ніколи не забуду той вимитий поріг,

І ми на ньому: мама, я, сестричка,

Й виводили на весь куток пісень.

Як той святковий день,

Відспівані і пройдені роки.

*****************************************

 Мене  спитали: «Ти  щаслива?

А  твоя  доля – незрадлива?»

Моє життя - перлина цінна,

Яке несу в добрі, сумлінні

І випромінюю для інших.

                                                

Так, я щаслива в роботі, друзях,

в милих дітях,

Хоча житейське море часто

Приносить сльози й сум,

Та варто лиш оглянутися на

шлях той, який пройшла.

                                                 

Не буду нарікать на Бога,

Не буду Долю проклинать,

Не хочу згадувать помилки,

Лиш  рясним цвітом застилать

Всі ті роки,

Студентські, юні, безтурботні,

Які пливли, як ті хмаринки.

                                                    

Роки проходять,

виростають діти, і внуки

піднімаються їм вслід,

А я кажу: «Життя, постій,

Любові дай і мужності й снаги».

Осінній ліс

Стоїть осінній ліс, сумує,

Багряним листом оповитий,

Що скоро скине свої шати,

І одинокий зазимує.

Нема ні щебету, ні співу,

Лиш одинокий стукіт дятла,

Але, поглянь, лишень – поляна,

Яскрава, ніжна, як заграва,

Стоїть калина…

«Звідки взялася ти, премила?

Хто приберіг тебе для цвіту,

Для кетягів червоних, буйних? –

Спитала я», - і посміхнулась.

І колихнулася калина,

І присоромилась невміло,

Зронила роси–сльози низько

На мої руки і на листя.

Ще довго я стояла мовчки,

Бія розкішної калини,

А буйний вітер рвав листочки,

Вкриваючи осінній килим.

  

До Нового року.

Обійнявся тихий вечір із холодною зимою

І заглянув  до оселі, новорічної, святої.

Запросив гостей до хати,

Щоб зустріти щедрий вечір,

А дарунки поприносив для дорослих і малечі.

Заглянув у кожну шпарку,

Чи готові всі до свята?

Якщо ні – ну що ж чекаймо,

Подарунків не видати.

Так і нас зібрало свято

За столом багатим, щедрим,

Щоб зустріти рік Новий,

А провести цей, старий.

Тож прийміть ці побажання

Всі, для кожної родини,

Хай святими будуть рідні,

І здорові, і щасливі.

Миру й радощів, натхнення,

Доброти, любові, сонця,

Друзів милих і сердечних,

Затишку в кожне віконце.

Щоб жорстокість, зло і горе

Обійшло всіх стороною,

Щоб ніколи сум і сльози

Не прийшли до вас з бідою.

Радісна, дзвінка, творча

Була вчительська робота,

Щоб від бога і Марії

Були захист і турбота.

За нас всіх і наших рідних

У цей день врочистий, сяйний

Я молюся і благаю:

«Боже! Дай здоров’я і життя

Твоїм людям в цьому краю!»

******************** 

Відлетіла осінь різнобарвним листям

І дала дорогу чарівній зимі,

Що прослала ніжний білосніжний килим,

Щоб раділи святу, Богу і землі.

Срібні зорі снігу падають із неба,

Посилаючи навколо пишний зорепад,

А у нас, в оселях, Боже свято , дивне.

Що дарує людям щастя і добра.

Шлю від себе найщиріші побажання,

Освітянам міста – гордість Ірпеня.

Щоб здоров’я й доля завжди були з ними

Творчість і натхнення, спокій і знання.

Кожен з них хай буде у стократ багатшим.

На любов та вірність, джерело життя.

А біда і горе, сльози і неспокій

Не порушать їхні душі і серця.

Хай дорога творча буде чиста й світла,

Хай устелиться барвистим килимом жоржин,

Хай у душах буде щедрість і молитва,

Щоб навчали ще багато поколінь.

У новому році принеси нам, Боже,

Сяйва радості і милості сердець,

Чуйності й любові, головне -  здоров’я,

Теплоти і сонця від людей!